ошло...

ошло...
пошло приписувати Бога до біблії.

бувають епізоди, коли надії нема. І з грудей чомусь виривається на волю: "БОЖЕ! Якщо ти Є...."
Так ясно, так яскраво і тонко відчувати порятунок від того, хто ніби стоїть за спиною.... Оберігає?
Коли витягують мало не з багна. З того світу... Ні, не з потойбічного. Зі світу відчаю і безсилля.
Хто ти, мій порятунку?
Коли життя складається з клаптиків того, що трапилося випадково, з випадкових людей, випадкових імен... Яка тут вбіса доля? Які тут закони?

...а щось таки постійно дає мені змогу знову винирнути з дна, надихатися...
Коли бачиш, що тебе захотіло зло, вже роззявило на твою тушку свого паскудного рота... Завмираєш, наляканий, заплющуєш очі!!!!...
але ні... Десь враз зникло, відступило... Іще один шанс усе змінити, може останній, може ні...

Можеш не звернути уваги. Пощастило...

а я... а я рефлексивно обертаюся назад. Хто ти? За що любиш мене?..